"Пригадайте мене на Різдво"

Навпроти  мене  сидять  бабусі.  І  я  от  раптом,  оцінивши  їх  поглядом,  задумалась,  якою  ж  я  буду  старенькою    –  як  виглядатиму.  Та  чи  доживу  до  цього?  Ну,  принаймні,  маю  надію.  
Зараз  у  мене  в  наушниках  звучить  пісня  про  ілюзію.  «Не  малюй  ілюзій!».  Але  чомусь  саме  зараз  в  мене  вони  і  прокинулись.  
Уявляю  себе  бабусею  зі  вставними  зубками  (можливо  то  навіть  протези),    зморщена  шкіра,  акуратно  підстрижені  нігті,  сиве  (як  дим)  волосся,    обвислі  груди  і  таке  ж  тату  у  формі  метелика,  яке  нагадуватиме  мені  про  мою  божевільну,  насичену  всілякими  подіями  молодість.  
Напевно,  в  старості  все,  що  потрібно,  то  це  згадувати.  Пригадувати  перше  кохання,  перший  поцілунок,  школу,  вищі  навчальні  заклади,  гулянки  з  друзями,  першу  роботу  і  так  далі…  і  не  тільки  усе  перше,  а  згадувати  просто  Все.  І  коли,  й  справді,  задуматись  про  старість,  то  починаєш  розуміти,  чому  всі  старенькі  такі  озлоблені  і  рідко  посміхаються  –  їм  просто  страшно.  Усе  бурхливе  життя  пройшло,  а  попереду?  А  що  попереду?  Рахувати  дні  і  ночі  до  того  дня,  коли  ти  просто  зникнеш  з  лиця  землі!  Страх  в  очах,  що  про  них  так  і  ніхто  не  згадає  за  сімейною  вечерею,  наприклад,  на  Різдво.  Їм  просто  страшно…  Саме  тому  вони  зляться.  Це,  свого  роду,  захисна  реакція,  а  в  деяких  випадках  просто  злість  за  те,  що  все  пройшло.  І  я  злюсь,  коли  хороше  минає    і  я  розумію,  що  цих  моментів  не  повернути.
Проте  моя  злість  миттєва,  бо  в  мене  попереду  прекрасне  життя.  Просто  ТАК    вірю,  що    в  мене  буде  багато  дітей,  внуків,  втричі  більше  правнуків  і  обов’язково  хоч  один  з  них  пригадає  мене  на  Різдво.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382985
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2012
автор: Оле Чка