Рука міцно лещатами здавить стакан,
Ядом диму терпкого наповню легені.
Чорні смоли і попіл в мені як вулкан ,
Розриваюча магма тече в моїй вені
Вмию вітром лице, очі свої закрию
Й подивлюсь на життя, оціню темноту.
Мовчки я закричу, дим у гору повію,
Ще зроблю два ковтка, я заллю пустоту
Знаю смислу нема, це лише гіркота
Це усе нам ніколи не дасть перемоги
Це омана спасіння, й дорога не та,
Перед цим ми впадем від знемоги
Перетворені в роботів ми помираєм,
Хоча ще і живем, але вже не живі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382785
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2012
автор: Alex Fur