Я давно про тебе не пишу,
у тепло долонь не повертаюсь.
Зорано й затоптано межу –
навіть і билинки не зосталось.
Калиновим вітром промайну,
подивуюсь боляче й уроче.
Лину в неповторну далину…
Тільки очі гріють дні і ночі.
Тільки ти пречистим джерелом
спраглу душу лоскотно тривожиш,
будиш те, що досі не було,
і відводиш те, що бути може.
Мабуть, досі не збагнула ти,
неймовірна, непідступна, горда…
В небутті поволі вітер стих.
І коли ще трапиться нагода?
Йду один крізь бурі й тумани.
Білий квіт тримаю на порозі.
Помани, до серця пригорни,
бо й червоні кетяги морозить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382643
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА