Розбите скло, відкриті двері
І протяг дихає мені в моє лице.
Рядок вже тихо ляже на папері,
А серце рветься, дивиться на це
І прийде осінь, вітер підійметься.
В вікно шматки паперу полетять.
Зіллються з жовтим листям, засміюсь я,
Це лиш листки, нехай собі летять
Згадаю я тебе, цим дивним літом
Прогулянки у двох, розкішна мить
Коли взлітаєш ти над усім світом
Так ніжно ти уміла цілувать.
Затихне вітер, листя вгомониться
Закрию двері, протяг перейде
А серце б’ється, б’ється й буде биться
Та скло повік ніхто вже не складе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382567
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Alex Fur