В очах пече: ні глянути, ні вмерти...
Тільки хочеться чомусь бігти.
Так, як бува на п`ятий поверх без ліфту.
Падати, підніматись і дико плакати.
Зірвати свої комірчини серця,
спалити обриси... і себе поряд.
Стерти себе там, де мене почали малювати,
де мої вії скорочувались надшвидко,
а не так, як сьогодні - розгублено.
Самотність кімнати... самогубство душевне
і час. Не брешіть!!! Не врятує...
Допомагає тільки глибше загубитись.
В очах пече: ні глянути, ні вмерти.
З цим жити вічно сковано, і все.
А пам`ятаєш, ми були комети!
Тепера привиди: наддалеке і пусте...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382494
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2012
автор: Ліна Біла