Ця прозорість з розуму зводить.
Тремтять гілочки, тулять пальчики в купку,
Шукають грубку.
Чистять душу
Свою закоцюблу.
І мою…
Тремтять, але до останньої краплі стоять,
Сік тамують у всіх стравоходах зими.
Танцюють туманами вкриті шляхи,
П’яні від теплого дихання димарів,
Хмеліють, від спогадів літа
Соломою вкриті льохи…
Підпирають боки
Старі стовбури, об сиві паркани,
І човгають ставні ввісні…
І дихають, дихають всі
Всі шпарини чулану і ганку травнем і ранком,
Вдихаючи з купи сміття сухі телеграми весни…
Пахне мохом …
Землею пахнуть боки картохи,
І зовсім, зовсім літом пахнуть яблука,
Ті,що прозорим медом политі.
Чебрецем пахне
І масним каганцем
Пахне ще з коридору…
А далі – зорі
В прозорім сачку саду,
Переплетені з осокою,і з комишами,
Порослі моєю душею.
І величезне, просто над головою, яблуко
Золотого наливу.
Що сходить лише у цій порі.
Дивить на мене…
Ночі такій дивуюсь.
Милуюсь…
Прозорість така….
прозорість така лунка,
з розуму зводить навіть кота.
З даху, смішний,
Кидає зоряні реп’яшки,
І мандрує по краєчку луни,
По тоненькій струні
І дзвінко гука,
Щоб грудню надерти хвоста.
Прозорість така лунка…
01.12.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381631
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2012
автор: gala.vita