В чашку двору нападало неба…
Зазираю у прожилки часу,
Де шанс, є крихітний шанс набратись сонця…
В мені танцює осені перелюб,
В мені палає листопадова зрада,
В мені сміється дивний пересмішник,
Злидень, що викрав сонце,
Викрав сонне, усміхнене сонце!
Моє ,
Нещодавно моє, Сонце!
Листопад промовчав,
Розповзлася посмішка хтива
П’ятниці,
Тягнулися рукава
Обшарпані,
Руки невпевнені, рухи кволі,
Але сонце сховали поволі
У брудну торбину,
В стару лахмітину зими….
Де тепер ти,
Сонце,
Де Ти?!
Зазираю в шпарину,
Розшнуровую днину:
промінчик-мізинчик,
ще пальчик, ще й долонька…
й далі ..
торкаю твої, сонце, вуста,
я сама посміхаю,
себе посміхаю,
тебе в боки штовхаю,
спати облиш,
спати годі,
поки спить сивий злодій,
поки час на колоді, мов кіт, приліг,
до серця мене пригортай,
від зими утікай!!!
Вмастилася сонцем,
Руки, лице і ребра,
Наїмся сонця, жодним шматком не погребую,
У чашку двору, накидаю спори,
Най проростає!
Сонячних сходів,
напроростаєєє…
собі сховаю…
Сонце,
Це Ти?!
30.11.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381405
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2012
автор: gala.vita