Відпусти мої руки...
Ковтай свіжозварену каву.
Я обмежусь, мабуть,
чорним чаєм з лимонним смаком.
І крізь призму думок
в окулярах у сірій оправі
відійду від дверей,
обійнявшись шовковим шарфом...
Шість хвилин до метро -
рівно тисяча кроків до прірви.
Несвідомо іду...
несвідомо вбиваю любов.
Нерви сплутались геть
і смакують мене вже безмірно,
а вагони летять,
мов мою копіюючи кров...
П`ять зупинок було -
рівно скільки і ми розбігались...
Під землею давно
свій минула прихований шлях.
Ти мене відпустив
у надії - не зможу мов спати.
Я заснула під біль, -
підросла на очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380563
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2012
автор: Ліна Біла