Близився день. Всі чекали завершення світу.
І нервово тремтіла в апостола Йвана рука.
та невже ж то і є той останній абзац заповіту?
І горіла свіча, і сльоза допікала гірка.
На великому шматі землі врожаЯми святої
зачорнілося раптом і крикнув розпачливо крук.
Навіть Бог розумів: мук таких й Сатана не достоїн,
То за що ж допускати тим людям малим таких мук?.
І зітхали Старці, і під ними вгиналися хмари,
І душилася злом запилючина совість людська
Помирали найкращі: без свічки, молитви. Та кари
Ще і досі не знає жорстока убивці рука.
Бог таке допустив і напевно, він мав щось на гадці,
Але я дотепер не збагну тих Гоподніх шляхів
ХХІ століття. Я ж знов спотикаюсь на згадці
І молюся за тих, хто безчасно, як свічка згорів.
Галя Білик
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380308
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2012
автор: Флоріана