Не хоче бачить світ,
Уся печать і преса
Поета істинного звіт,
Звіт істинної поетеси.
Не бачить світ
Вселенського стресу,
Слова Істини політ,
В тобі поетесу.
Бо став світ незрячий,
До того ж глухий,
Бо вдача осляча,
Бо гордий і злий.
Не хочуть правду гірку чути
І Істину святую знати
Прощеними, спасенними всі хочуть бути.
Господнє всепрощення мати.
Всі хочуть знати Істину
І Істину клянуть.
Оту одну єдину,
Яку віками ждуть.
Всі хочуть мати Істину,
Від Істини ж біжать,
Глумляться безупинно,
Яку ж іще вам Істину?
Скажіть, яку вам дать???
Уже вам дав був Сина,
Єдиную Любов.
За кого ж він загинув?
За кого пролив Кров?
З любові гірко плачу
До всього і до всіх.
Дивлюся Я і бачу:
Хто в світі править? Гріх.
На вид усі набожні,
А всередині – люті.
Хіба ж такими можна
Вам, християни, бути?
Пред ямбом і хореєм
Не гни свою ти спину.
І в золоту кирею,
Не одягай ти риму.
Не клади ти риму
Під отой хорей,
А правду без гриму,
Сій, для всіх людей.
Слова прості істинні
У серця клади.
Простота і мудрість,
То твої плоди.
Слова ти простії,
Як зерна, одбірні,
По землі цій сій.
І тоді, поете,
Вічно будеш Мій.
З тобою ми разом
Зберемо врожай,
А усю проказу
Спалим, так і знай.
Приситились лжою,
Як іржа живуть,
Тільки нею, клятою,
І світ увесь травлять.
Прикриватися хрестами
Нікому не гоже.
І іржавими устами
Волати: «мій Боже!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379694
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: Лобов