Стал мне реже сниться, слава Богу,
Больше не мерещится везде.
Лёг туман на белую дорогу,
Тени побежали по воде.
И весь день не замолкали звоны
Над простором вспаханной земли,
Здесь всего сильнее от Ионы
Колокольни лаврские вдали.
Подстригаю на кустах сирени
Ветки те, что нынче отцвели;
По валам старинных укреплений
Два монаха медленно прошли.
Мир родной, понятный и телесный
Для меня, незрячей, оживи.
Исцелил мне душу царь небесный
Ледяным покоем нелюбви.
_ * _
Став все рідше снитись, слава Богу,
Більше не ввижаєшся мені.
Вкрив туман біліючу дорогу
І побігли тіні по воді.
Цілий день не замовкають дзвони
Над простором зораних ланів,
Тут найбільш сильніші від Іони
Всі дзвіниці лаври в далині.
На кущах бузку попідстригаю
Гілочки, що вчора ще цвіли.
Де старі укріплення, по валу,
Два чернці, не кваплячись, пройшли.
Рідний світ знайомий і тілесний
Для сліпої мене, оживи.
Вилікував душу царь небесний
Нелюбові зіллям крижаним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2012
автор: Радченко