Що в мені?!

Я  любила  Тебе  до  клітинок.
Свою  мрію  вбачала  в  Тобі.
І  гадала,  що  ми  такі  сильні
серед  бурь  і  піщаних  вітрів.

Я  вже  бачила  наше  весілля,
свою  сукню  і  білу  фату.
І  обійми  Твої,  наче  крила,
бо  я  з  ними  не  йду,  а  лечу.

Та  біда  не  ходила  далеко,
з'ясувалось,  що  сумно  зі  мною,
далі  жити  -  це  зовсім  не  легко
із  задуманою  тишиною...

Що  я  можу?!  Напевно,  нічого.
Всоте  плакать,  вбивати  себе.
А  Тобі  треба  інша  дорога  -  
по  землі,  а  не...  не  до  небес.

Що  в  мені?  Тільки  сльози  і  вірші.
І  провина  за  все,  що  було.
Що  в  майбутньому?  Що  буде  іншим?
Може,  весни,а,  може,    й  літо...

Я  любила  Тебе  до  клітинок.
Присвятила  тихеньке  життя.
Ти  зірвав,  не  читав,  -  на  частинки,
і  назвав  нецікавим  сміттям...

Чути  біль  і  не  спати  щоночі  -  
це  і  все.  Та  остання  любов.
Як  же  підло  вкололи  ті  очі?!
А  що  їм?  Закохаються  знов...

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2012
автор: Ліна Біла