Я не вірю у щастя цієї країни,
Я не вірю, що зможе тут правда зажити.
Де невинних кидають за муровані стіни,
Де закони складають і приймають бандити.
Можеш дихати вільно й спокійно спати,
На майбутнє якісь будувати плани.
Серед ночі піднімуть, відправлять за грати,
Й довіку носитимеш холодні кайдани.
Для них ти лиш дірка, порожнє місце,
Що замість когось прийме всю кару.
Без права на об’єктивне слідство.
Для тебе давно приготовлені нари.
А потім в клітинку всі поспіль весни,
Клеймо злочинця, бридкого нікчеми.
Ми прагнем одного – свободу чесним!
Відтак вимагаємо – свободу Павліченкам!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377707
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.11.2012
автор: Іван Блиндюк