Кохана вітрів, ти плодиш нерівності вулиць,
Широкі проспекти викопують сиву красу -
Твій стяг до свободи, ти шрамом об неї запнулась,
Зідравши всю пам'ять, надщерблену тишею суть,
Твій біль на землі, його вже повільно несуть.
Ти раниш провулки, смертельно сумна і картата,
Строкатим плачем розриваєш кремезну журбу.
Війна розібрала і маму стареньку, і тата,
І брата, сестру, і тебе би живу-неживу
Ковтнула кістлява, та з кров'ю ти ще на плаву.
Це твій тяжкий хрест, хто виніс його - давно щез:
Мільйони безликих, багнетом пробитих імен.
Тримаєш в долоні стежки до закритих небес,
Дві кулі в нозі, та обличчя лускате, німе
Цю старість приймé, а серце - різьбою навхрéст:
На ньому - усі... без надії,
без...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377411
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2012
автор: Warik666