Твої рідненькі очі - колись, як небо, сині,
Тепер – осіннє небо, і вицвіле, і сіре.
В волоссі поселився сумний зимовий іній.
А руки утомились, які в дитинстві гріли.
Колись – ясна красуня, вже постаріла мама.
Пройшли роки – злетіли, мов хмари над шляхами.
Де ті роки? Як сплИвли? Не відати – не знати.
Тепер перегорнУто сторінок так багато…
Пробач, моя маленька, не завжди я уважна.
Коли хворієш, мама, мені так тяжко – страшно.
Пробач, якщо забуду на ніч поцілувати.
Я обіцяю, ненько, тобою піклуватись.
Нехай, моя рідненька, не повняться сльозами
Твої прекрасні очі. Не владні над роками
Ні я, ні ти, ні Сонце. Та зможу я зігріти
Всім серцем милі руки, що найніжніші в світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376760
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.11.2012
автор: Ліоліна