Крізь тихий гомін часу і епох,
На роздоріжжі у небеснім дворі
Писали свій вічно-довгий епілог,
Немов з уяви, п’ятигранні зорі.
І ріки ввібрали весь холод і сум,
А також тривогу й пташину печаль.
Вітер, скуштувавши гірку правду дум,
На камені тесав нову скрижаль.
І земля гуділа тихо, монотонно –
З неба дітей гукала крилатих .
І ті журбою гучнодзвонно
Летіли з висоти хмар патлатих
І з’являлись повільно на небосхилі
Маленькі тіні крилатих дітей.
А земля гуділа: “Летіть, сизокрилі,
Я чекаю від вас осінніх вістей”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376566
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.11.2012
автор: vova_zip