Дрімота і втома підкошують ноги. Хочеться просто впасти і пролежати так з тиждень, нічого не робити . . . Хочеться випити чашку гарячого шоколаду -- і в сон.( Уривок з особистого щоденника)
Сидиш читаєш поезії; хтось описує біль розбитих серць , хтось бажання пережити хоча б якусь інтригу бо все надто скучно, а комусь хочеться ідеального кохання, що суперечить реальним поглядам на життя. Хто з обуренням описує наше державне безглузде становище, хто пише просто так, бо рими просто крутяться в голові.Хтось закидує репліки філософії чи щось подібне на неї, а комусь хочеться перевершити самого себе і в кінцевому результаті нічого не написано. Он там хтось на когось малює словесні карекатури, а тут хтось вирішив підбити підсумки своєї творчості...і загалом зробити висновки .
Кожна мить неоціненна, кому як не поетові це знати напевне. Кому як не творчій особі ходити по світі, приреченим шукати у всьому мистецтво, красу...Глянувши на якусь химерну тінь , пробуджувати безкінечну вуаль таких же химерних фантазій ( химерних рядків). Усі поети,прозаїки , драматурги - це "фанатики слова", безумці і невичерпно-глибокі люди! Настільки глибокі,що іноді занурюються в своє єство і не виходять й до кінця днів своїх...
Та таких дуже мало,щоб про них писати.
Сьогодні більшість надто яскраві, привабливі і разючо-сліпучі ззовні ,та вкрай прогнивші зсередини. Такі не здатні творити мистецтва, але ж беруться.Куди вам! Хочеться палити таких у вогні як колись спалювали відьом в середньовіччя. Як можна ламати мову, ламати слово... та краще піди поламай свої ребра, а святим не плюйся!
Щоб сягнути дна мистецької душі, потрібно як мінімум дати "клятву Гіпократа" , що ніколи не нашкодиш людям! Інакше це невичерпне джерело може перетворитися в болото. Писати може кожен, кому дано рученята, але створити довкола своєї писанини цілу атмосферу вдається одиницям!
Але за іронією долі, чи то по іронії Булгакова, кожному на шляху має стрітися улеслива Маргарита, котра обов*язково назве вас Майстром! І навіть не дивно , що нікому й на думку не прийде сказати їй : " Ах..Не надо льстить!".Натомість ми покірно дивитимемося в ЇЇ зрадливі очі , жадібними ковтками поглинаючи в себе пусту надію...А чи пусту? Тут вже й не відповіш . Адже якщо надіятися для одних - це трястися наче в лихорадці над кожною своєю вадою,а для інших - чекати чудес з порожнечі,, то прийдеться розглядати безлічі варіантів , що ,я вважаю, кожна людина, рано чи пізно повинна зробити для себе самотужки.
Діти мистецтва - це не просто люди.Вони не живуть просто так на землі, хоча ніхто просто так не появився на цей світ.Але митці - це наче створіння не зі світу цього. Інколи одне їхнє слово заставляє тисячі мурашок пробігтися по тілу. Таким людям не потрібно роками вивчати ораторське мистецтво, адже їхнє мистецтво набагато вище всього земного , і набагато глибше всього підземного.
Мені ще ніколи не щастило зустріти таких особистостей вживу, а можливо й щастило, та скоріш за все я сприймала їх за божевільних лише через свою нерозсідливість і немудрість.
На жаль багато молодих талантів цькують замолоду і лише мінімальна частка виживає в повсякденному мерзенному житті. Або стрічаються шарлатани,котрі нічого не тямлять навіть у власному житті, не говорячи про життя загалом. Тому пишу я все це для того, щоб ми уміли розрізняти де істина , а де фальш і не велися на лестощі Маргарити. Потрібно знати ціну і собі і справедливо оцінювати інших, а зможемо ми оцінити інших лише тоді, коли дамо правильну оцінку власним думкам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376252
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2012
автор: Божена Гетьманчук