Ми вийшли в ніч,в шаленну студінь
Суворі й вперті.Наче дощ в пітьмі:
Липкі торкання-поцілунки Юдині
Вишукують обранця у Юрбі.
Йдемо наосліп,крізь пітьму і терни.
Хто сильний-хай підтримає слабких.
Йдемо шукати полум"яний обрій
За нами вслід ідуть напівсліпі.
Кричать нам в слід:"навіщо?Можна ж легше:
Ліхтариком дорогу присвіти-
І видно все,як вдень,ба,навіть краще!
І маєш власне сонце в кулаці!"
Ми ж,божевільні,прагнемо світила!
Нам сонця не замінять ліхтарі!
Йдемо шукать свої величні крила
У чистих променях ранкової зорі.
Ми недоцільні в часі і в історії
І серце розіб"ємо об бетон.
На фоні нечіткої кокофонії
Наш голос-наче чистий камертон.
Та все ж до нас ішли і після нас ітимуть.
Чи недостатньо іще крові лито?
Але чомусь живе в тисячоліттях
Оця потреба світла,як молитви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376088
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2012
автор: Оксана Юрченко