Ти за мову мою не чіпляйся до мене,
Бо просякнута кров’ю наскрізь.
Можеш «проти» свої розгорнути знамена,
Але в душу, іудо, не лізь.
Мов Ісус на Голгофу с хрестом на раменах,
Йшов віками народ під ярмом,
Та піднявся з колін і воскрес він, стражденний,
І озброївся рідним письмом.
Але ось закружляли над небом, вже вільним,
Кровожерні голодні круки,
І вистежують жертву невпинно і пильно,
Мов вродливе дівча парубки.
Тої ж миті готові рвонутись до плоті, -
Лише слабкість свою покажи.
Нагло зиркають птахи у хижім польоті.
Дзьоб міцний, мов хірурга зажим.
Вам не місце, круки, над моїми синами
Вже не довго лишилося вам,
Там не вкриється буйність голів полинами,
Де вклоняються рідним словам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374532
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 31.10.2012
автор: Олександр Обрій