Обвінчаний в холодному чеканні,
В руках тримаю чарівний букет,
Слова мої, затримані в мовчанні,
Малюють знову ніжний силует.
Поміж дерев (в осінньому убрАних),
Легенькою ходою, не як всі,
Немов весна, пройшлась несамовито,
І оп’янила радість на землі.
А ти летіла (не ішла) до мене ,
І подих мій важкішав на шагу,
Із поглядом казково-ніжним, наче,
Поцілувала тепло у щоку.
А я тремтів, не знаючи ні слова,
Лише любов іскрилася з очей,
Ті квіти, що приніс тобі, ти взяла,
Але не пригорнула до грудей.
Холодний погляд важко так забути,
А очі світлі, ніби з темноти,
Ну і скажи, у чому винні квіти,
Чому їх грубо розтоптала ти?
А в серці біль … ослаблені дерева -
В душі моїй зламала ти гілки,
І не знайшла пояснень - та й не треба,
Все пояснили вмираючі квітки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2012
автор: Салтан Николай