Коли на довго їдеш з додому, ніколи не знаєш що чекає тебе після повернення. Мене ж чекав немитий посуд кількамісячної давнини, зів’ялі квіти в симпатичних горщиках, розлита кава на підвіконні, розкидані речі сусідки, з якою ми знімали квартиру( вона якраз збиралась з’їхати, і слава Будді, бо я так і не пробачила їй тих мертвих вазонів), а також зламана праска. Ну звісно, я не люблю ходити в прасованих речах, мені зовсім не потрібно було йти на співбесіду і це зовсім не зіпсувало мій настрій!
Цього дня я вперше зраділа, що живу в дванадцятиповерховому будинку де є люди, які теж прасують речі перед виходом на вулицю( або хоча б на важливі зустрічі, тому що не хочеться справити погане враження в роботодавців). Що ж, виходжу на розвідку, може новенька прасочка чекає мене прямо перед дверима, обігріваючи своїм теплом коридор і мою душу? Ні, дарма розмріялась, немає нікого і нічого, йду в сусідню квартиру.
Дзвінок…я в пом’ятій майці…відчиняє симпатичний молодий(я б сказала юний) чоловік.
- Вибачте, а у вас немає УТЮГА?
- Утюг? Ні, немає.
Розбита і подавлена своїм «утюгом» я пішла на пошуки далі, а з голови не виходило : *як то так немає, я страшна в цій майці, треба перевдягнутись, може він щось не так зрозумів, хто це такий, до речі?*
Інтрига не покидала мене до вечора. Я так і не пішла на співбесіду, зустрілась з подругою, випили кави на площі Ринок, попліткували, а з голови не виходив новий сусід. Чи може не новий? Чому я не запам’ятовую людей? До речі, з ким я зараз розмовляю?
Повернувшись додому, я набралась сміливості і вирішила познайомитись поближче з об’єктом моїх роздумів. Дзвінок…я в прасованій майці, але без ліфчика( треба ж справити нормальне враження на сусідів)…відчиняє інший молодий не менш симпатичний хлопець.
- Привіт. Я Катя. Ваша сусідка. Може вип’єм…*що ти верзеш?*…чаю?
- Привіт. Ромко. Заходь, в нас є до чаю…коньяк
*ок. Вони не з якоїсь секти. Я не проти випити, бо дуже напружений день та мозок*
На кухні сидів він. Такий нескладний, довготелесий, в білій майці, котра підкреслювала його божественного походження ключиці. Знаєте, про такі вірші пишуть, з таких п’ють воду і кусають від невгамовною насолоди. Курив Bond і дивився так, ніби я порушила його ідилію.
Була вже третя ночі, дуже накурено, прийшли якісь їхні знайомі, співали пісні під гітару та читали вірші Любки, Ес Сої, Андруховича та інших титанів суч.укрліт. Не так важливо. Головне що він був поруч, і я заворожено слухала всі його дитячі оповідки, а в голові вирувало *я хочу трахати тебе вічно, ґвалтувати твоє юне тіло, їсти і пити з твоїх ключиць, а потім трахати*
Страшно було подумати, що це прекрасне створіння може дістатись ще комусь крім мене. Хоча ми навіть не промовили за вечір жодного слова один до одному, але я шукала кожної можливості, щоб подивитись як він курить, п’яніє від дешевого коньяку і переживає за долю героїв віршів улюбленого Любки.
П’ята ранку, майже всі розбрелись спати. А він сидів курив свій Бонд і, здавалося поринув у незнаний звичайним смертним світ. Коньяк пробудив в мені якщо не Індіану Джонса, то Джеймса Кука точно. Хотілося б дослідити що являє собою цей туземець небесної цивілізації.
- Я тебе хочу * якось занадто банально прозвучало, але переконливо*
Практично без зайвих слів ми опинились в моїй квартирі, де було темно і ліжко на якому не сплять п’ять п’яних морд. Він цілував мої очі, вуста, зап’ястя, здавалося, що все ніби вперше. Він поводив себе як досвідчений знавець жіночого тіла. На секунду здалось, ніби ми кохались. Що це був не просто секс від надлишку алкоголю, нікотину та гормонів в наших тілах. Це була справжня насолода. Дихати ним, цілувати його, кусати ключиці. Насолода мати його в собі.
Я прокинулась о 12.30. Мій потяг прибуває до Львова через 20 хвилин. Я знала, що мене чекає немитий посуд кількамісячної давнини, зів’ялі квіти в симпатичних горщиках, розлита кава на підвіконні, розкидані речі сусідки, з якою ми знімали квартиру. Я не знала його ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373097
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: sonyachna