У темнім коридорі вічна пустота,
Лише дівча сьогодні плаче дзвінко, дзвінко,
Бо доля в неї навіть дуже не проста,
З народження без мами дуже гірко.
А мати і не згадує її ніколи,
Це ж помилка її дівочого життя,
Малеча рученька складає до ікони,
І кличе маму наче каяття.
Та та не йде, а час все пролітає,
На крилах вітру мчить у небуття,
Дівча все далі вірить і чекає,
Прийде матуся і загомонить життя.
Сьогодні 20 їй і друзі поруч з нею,
В кімнаті сміх і квіти просять жить,
Нема єдиної, тієї, що співає,
Всім дітям колискову ніжно гомонить.
І день за днем вже весни розцвітають,
На дворі люди поспішають жить,
І дівчинка вже крила розгортає,
В життя доросле вже відносить мить.
Її не має поряд, не порадить,
Не захистить від сірої юрби,
Руки не дасть, яка зігріє і погладить,
І не захистить від страшної самоти.
Вона доросла вже свої турботи,
Адже на вірний шлях зуміла перейти,
Життя відкрило їй свої ворота,
І їй так хочеться це все уберегти.
Та перед сном в молитвах щогодини,
Не втомлюється, просить так давно,
Аби матуся була поряд щохвилини,
Аби було до неї їй не все одно.
Чи має право бути мамою та жінка,
Відрікшись від дитини без вагань,
За все життя та дівчинка так і не звикла,
Не втратили гірких тих сподівань.
У темнім коридорі вічна пустота,
Іде уже не дівчинка, а жінка,
Позаду «МАМА» кличе немовля,
Це ж її радість, це її кровинка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372455
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2012
автор: Xmarunka