Старі люди кажуть, що у Новій Одесі занадто багато відьом. А розпочали вони приїздити сюди ще тоді, коли місто було не великим селищем і звалося Федорівкою….
… В ту пору жили у селищі два товариша – Степан та Павло. Вирішили хлопці якось піти до річки скупатися та й побігли собі уздовж вулиці від будинку Степана у напрямі до водойми… Через кілька десятків метрів замайорів і яскраво блакитного кольору будинок Павла, тож парубок запропонував зайти до нього набрати яблук для «перекусу»… Минувши пофарбовану у зелений колір хвіртку товариші побігли до сараю. Петро зайшов собі спокійненько у перекошені дверцята сараю тай почав набирати яблука за пазуху. Степан тим часом зупинився біля дверей і, обпершись об дерев’яний одвірок, почав озиратись навкруги.
«Сарай як сарай» -- подумав Степан. В кутку лежала ряба корова помірно жуючи свою жуйку. Хлопець Звернув увагу на якийсь предмет незрозумілого кольору, який лежав біля вимені корови. Степанові навіть здалося що предмет рухається. Він придивився і завмер: До вим’я корови присмокталася величезна жаба. Бугриста, вся в якихось наростах, темно-коричнева шкіра жаби була схожа на кору старого дуба, а випуклі очі – на очі крокодила… Жадібно прицмокуючи, вона скосила очі на Степана.
Хлопець з гучним криком вибіг із сараю. Не розуміючи, що сталося вибіг за ним і Павло. Степан стояв блідий як стінка, руки тряслися а мову взагалі відібрало. Довго він намагався розповісти товаришеві, що його налякало, та натомість видавав лишень не зрозумілі звуки.
– Ну що тебе там так налякало? – В решті решт розгнівався Павло.
– Корова… Корова… -- Буркотів Степан. – Ти на вим’я подивись!!! – В решті викрикнув він.
Повернувшись до сараю Павло побачив ту саму жабу, якої так злякався його товариш. А величезне створіння сиділо на тому ж самому місці і навіть не намагалася утекти.
– Ах, ти, відьмо! – Злісно закричав Павло і, ухопивши палицю, що стояла неподалік, миттю підчепив жабу і відкинув її до виходуз сараю.
— Бий відьму!!! – Заволав Павло і з усієї сили почав гамселити жабу.
Від одного з ударів тварина перевернулася на спину. З розбитого роту потекла кров – вона була багряного кольору.
– Степане, дивись – кров! Та це ж насправді відьма!!!
Мужність повернулася до Степана, і він, ухопивши і собі палицю, приєднався до товариша. Жаба продовжувала рухатися, і не зважаючи на шквал ударів намагалася перевернутися на живіт. Зрозумівши, що добити остогидле створіння палицями не вдається, Павло ухопив вила і , високо занісши їх над головою, увіткнув їх у жабу.
Ще кілька хвилин тварина рухалася, а потім затихла. Лише червона кров продовжувала текти з ран.
Ще декілька хвилин поспостерігавши, Павло поставив вила на місце і, покликавши за собою Степана, побіг до річки.
Вдосталь накупавшись, поверталися додому. Біля своєї хати Павло запропонував піти поглянути на жабу-злодюгу. Підійшовши до сараю, хлопці здивувалися: жаби на тому місці не було. Пошукавши її ще деякий час хлопці вирішили, що час вже по домівках.
Прокинувся Степан від голосного стукоту у вікно. Деякий час він лежав затамувавши подих, розмірковуючи, хто б то міг бути. Тим часом двері хати відчинилися і будинок наповнився голосним жіночим риданням. На порозі, уся розшарпана, стояла і заливалася плачем мати Павла. Із плутаної розповіді жінки з’ясувалося, що її син, Павло, декілька хвилин тому помер.
Ніщо у той вечір не передбачало трагічного кінця. Повечерявши, мати з сином (вони жили без батька) збиралися лягати спати, як хтось тихенько постукав. Мати Павла підійшла до вікна, декілька хвилин вдивляючись у темряву, але нікого так і не побачила.
—Хто тут? – злякано запитала вона.
– Завтра до міста їхатимете? – запитав незнайомий жіночий голос із темряви.
– Ні.
Лише мати Павла мовила це слово, як страшний крик змусив її обернутися. Її син, який хвилину тому був живий і здоровий, зараз лежав на підлозі. Дикий біль викручував його тіло. Син помирав, а його мати, шокована, стояла і нічим не могла допомогти. У ту хвилину, як Павло помер, з неба рознісся звук грому. Ніби нізвідки налетіла буря. Вітер просто викорчовував дерева, а блискавки вогняними стрілами падали на землю.
Окрім смерті Павла, жителів Федорівки схвилювала ще одна подія, яка стала відомою вранці.
У селищі жила жінка поважного віку, яку всі жителі вважали відьмою і намагалися не зв’язуватись з нею.
Наступного ранку після смерті Павла по селищу розповзлися чутки, що відьма у себе у сараї впала на вила, та так невдало, що проколола себе трьома зубцями. До того ж розбила собі губу.
Після того випадку до неї припинили їздити «клієнти» з інших сіл та міст. Казали, що відьма втратила силу. Що в неї за її ж злочини відібрало силу небо, тому й лютувало в ніч смерті Павла. З того часу до містечка почали переїздити нові родини. Кажуть, що то молоді відьми приїжджають, щоб утрачену силу віднайти….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371413
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2012
автор: Лисёнка