Крізь мене пролягає дорога
Яка кожною клітиною проявляється.
Зі мною воюють люди – тривога!
Та я програю їм, не опираюся
Мені б не воювати із собою
Бо негативом оточуючим відбиваюся,
Я протікаю атомами матеріалізму
Який тут характер, яка тут харизма?
Крізь мене проходять океани,
Які породжують сумніви,
сумно їм
Війна продовжує війну – божевільну…
ось суть війни
Мені б не воювати із собою
Бо тоді на мене постає світ суворо!
Який іде впевненою ходою
Я зупиняю його словами написані рукою худою,
І намагаюся бачити Бога всюди,
А не треба намагатися,
Треба дарувати добро людям
Навіть коли битимуть і насміхатимуться
Тому бути чесним із собою спочатку,
Бігти на осліп жаданням відмовляюся,
Забути про мрію залишити на землі печатку…
Крізь мене пролягає дорога
Кожною клітиною проявляється
З твоїх очей ллється долина,
І сяйво її обов’язково до лине
У світ до таких самих посланців,
Які описують тебе – Життя, не жаліючи пальців?!
Крізь мене проходять морозом
Енергії емоцій людей не рідних і близьких
Не сприймати їх, то бути ні з ким
Бути низьким
в безкінечному міліярднику
У цьому шумі впізнати тишу
Не ховаючись…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371386
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2012
автор: Віталій Попович