«Може хоч борсук
У мої двері постукає. Разом
Щодо осені посумуємо…»
(Йоса Бусон)
Кожна осінь – це просто пожежа:
Палають ліси і парки
Багряним і жовтим вогнем.
Поети-єретики горять на цих вогнищах,
Які розпалює Торквемада жовтень.
Падолист-єзуїт ставить крапку
У цьому вироку сезону інквізитора.
І тільки їжаки – старі конкістадори
Вирушають на реконкісту
Раю зими, де спати будуть
Сном безпробудним
До часів весни ренесансу
Чи то до квітня бароко.
Я перед цим автодафе
Одягну черевики Ван Гога.
Але краще б я костур повісив
У південних горах,
Одягнув би рясу слів
Старого Сенеки,
І під парасолькою Стої
Мислив би про вогонь
Чи то сонця чи то Галактики
Чорний як оповідки Сфіфта…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371248
Рубрика: Верлібр
дата надходження 16.10.2012
автор: Шон Маклех