Зашились вирости до оборони,
за кроком теліпається сльота.
Збирають сльози осені корони,
а річка перші дзеркала віта.
Прозрілося, пробилося, простилось.
Хвороби коренів благають вись,
щоб залишитись там, де їм судилось,
хворіти людськістю – як Бог колись.
Роз’ятрено м’ясисті темні нетрі,
розлупано фарби поверху стін.
Додолу – вниз – ростуть колючі кедри,
задихані вологістю колін.
Тут вклякли трави, соняхи і птиці,
тут ревність не достукалась до сліз,
тут сіра батьківщина тихо сниться
і тулиться малий чумацький віз.
Ой вижити би, витримати, встати,
із Всесвітом ходити ув очах.
Поля ростуть, чекаючи розплати
за смерть, що завмирає в борознах.
© Оксана Бігун, всі права застережено
Читайте нову збірку поезій "Відстань до кордону" сучасної української поетеси Оксани БІГУН на веб-сторінці http://oksanabihun.com/.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370339
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2012
автор: oxi_bi