Зовуть його Мирон Гусак,
Сам вигадав собі ім’я.
Я називаю його так,
Коли виходжу з себе я.
Це-мій маленький протеже
І він завжди й всюди зі мною,
Керує переважно він, авжеж,
Він поряд, завжди за спиною.
Він робить те, чого не роблю я:
Він-талановитий, я-нездара.
Мізки його-лабораторія:
Реакції із слів і рими хмара...
Невразливий він до негативу,
Він завжди знає, що сказати,
Плювать хотів на перспективи,
Як щось не так, любить матюкатись.
Або щось гарне, миле й ніжне,
Для дівчини, котру кохає,
Може зробити літо сніжним,
Коротше, справу свою знає.
Будить мене Мирон щоночі,
Садить за стіл, і олівця у руки,
Мирон завжди писати хоче,
Здаюсь, не витримаю муки…
-Шмаркач! Дивіться ви на нього,
Вже розлінився, кволий став,
І ти здаєшся після всього,
Що я для тебе написав?
Як у дитинстві, ну, згадай,
Ти бавився в садочку олівцями:
Діти малюють пишний коровай,
А ти вже пишеш віршики для мами...
Ну, все, дістав, тепер я головний,
Тепер ти думаєш лише віршами,
І байдуже, веселий, чи сумний:
Є тільки я, й покінчено із «нами»!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370206
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 11.10.2012
автор: Jim Drake