Летять птахи за океан, за сині гори,
А може й далі, просто світ за очі.
На рідній мові чи пліткують, чи говорять.
Скрадаючи і дні, і довгоплинні ночі...
І там, в чужих краях, стрічають ранки,
Виховують наступне покоління…
Незмінно їм готуючи сніданки,
Незмінно, мелодійна пісня лине.
І знову прилітають в рідні роси,
І знову щось щебечуть, а не виють.
Хоча про це їх геть ніхто не просить.
Тож ті слова, до віку не зітліють…
Народна мудрість сходу, чи то півдня:
«У кожного свій рід, своя окрема ніша.
Свиня не суне рило в мову півня.»
Та то не для людей, бо люди – «розумніші».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370064
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.10.2012
автор: Віктор Нагорний