ЗАРОЗУМІЛИЙ ТИП

Розсікаєш,  як  павич,  поважною  супер-ходою.
Набубнявіли,  наче  бруньки,  повні  гнилі,  «понти»,
І  гординя  твоєю  задертою  ввись  бородою
Розтинає  повітря  густі  атмосферні  фронти.

Повсякчас  нецензурщина  ллється  з  паскудного  рота,
Як  замулений  щедро  багном  повноводий  струмок,
Недостойних  і  «нижчих»  людей  лише  бачиш  навпроти,
Та  запалений  мозок  твій  сповнений  ницих  думок.

Самовпевнено  зиркнувши  злими,  мов  звірі,  очима  
І  розправивши  крила,  як  півень,  зобразив  орла.
Боягузтво  і  підлість,  неначе  рюкзак,  за  плечима.
Хвору  душу  в  полон  затягнула  гріхів  кабала.

Та  чи  бачив  життя  твій  нахабний  розбещений  погляд?
Але  з  часом  все  ж  досвід  гіркий    тебе  спустить  з  небес.
І  обмежений  хтивістю  зарозумілий  світогляд
Дуже  швидко  нарве,  мов  задавнений  гнійний  абсцес.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367363
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2012
автор: Олександр Обрій