Ми вдавали: прострілений час улучає у нас - у незграб.
Як летюча примара вистрибує з вікон, щоб входити в двері.
Ми були пелюстками сухих непотрібних комахам кульбаб.
Ми пручались, коли нас розпластували на папері.
Вистеляли асфальти живі оберемком холодних суцвіть,
І цвілими нитками пір'їн, й павутинням пуховим, мов градом.
Ми готові були міцно зуби і вії пташині зціпить,
Щоб полегшити дихання тих, хто вже знову наважився падать.
Потрапляли в провалля снігів, компромісів, доріг. Угорі -
Під колеса машин. Оживляли у шафах своїх же скелетів.
Ми були перелітними. Листя обтрушували з ліхтарів.
Ми дуріли. Стрибали із сонць і молилися на парапеті.
Нам хотілося пнутися й п'яcтися вище. Коли холоди.
Повикльовувать зими й заклеїти скотчем їх щелепи срібні .
Ми були, як усі. Доки "праведник" вбогий і дивний один
Не упевнив у тому, що осінь нам вже не потрібна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366661
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2012
автор: Юлія Радченко