Сьогодні в нас дощить – у місті Моршині.
Від ранку крапельки малі стрибають,
Мов парашутики, немов пушок з кульбаби.
Та ближче до обіду краплі сили набирають,
Б’ють по каштанах.
Ті падають, вдаряються в асфальт.
Шкарлупка розбивається.
Вискакує гладенький багряненький плід.
А кожна шкарлупа двома човнами
Біжить, купається в калюжах, що збігають.
Людей поменшало надворі.
Курортники веселі й галасливі порозбігались, хто-куди -
Хто в ліжко, хто на процедури.
Не видно дітвори.
П’є теплий чай із круасанами по хатах,
Дивиться телевізор.
А уроки на потім відкладає. Мрячно братись за ті уроки
У погоду дощову.
Сьогодні містом йшла з роботи у обідню пору
А парасолю залишила вдома, забула попросту.
Отож скаркужилась, зігнулась, мов мітла.
Тепло останнє з тіла вигрібала.
Волосся у дощах пополоскала.
Мабуть ростиме тепер швидше.
А, може, й ні. Може, і зовсім навпаки –
У тім дощі уся таблиця Менделєєва
Уклалась. І волосся моє облізе,
Наче шерсть в кота навесні облізає.
Іду. Упав листочок попід ноги,
А в очах його печаль. Він одинокий, як і я.
Замерз, скрутився. Був час, що грівся!...
Прийшла додому. Ху, нарешті! Тепла хата!
Їсти собі взяла. Вірші у клубі почитала,
Сама нашкрябала щось – задоволення дістала.
Душа зігрілась, солов’єм защебетала
По-літньому, осіннє
Лишилось за плечима надворі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365409
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 20.09.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)