Мій будівничий побудував для мене міст.
Це міст, який лежить із мого міста в її зміст.
І день у день по ньому ходили люди-слова.
Чисельність кілометрів — це під ним текла вода.
Коли вітер приносив сухе, осіннє листя,
Я слухав тихий шелест — то була нова пісня.
Птахи високо кружляючи, рано вранці
Давали нам волю рухів, ми танцювали сміливі танці.
Вночі над мостом яскраво світили зірки,
Освітлювали долини серця.В цей час комусь хотілось піти
Розкрити міст, щоб пропливли кораблі.
Кораблі як чужі розмови, примушували бути на самоті.
На свята міст прикрашали кольорові стрічки.
В цей час ми себе відчували малими дітьми.
Веселу музику грав на мості музикант.
Безкінечна радість — це був його талант.
Ранкове, блакитне небо, і пастельний тон.
Вони нагадали мені, про давно забутий сон.
В якому я тоді побачив її справжнє, не випрямлене волосся.
Все чого мені хотілося, у тому сні збулося.
Я хотів, щоб там на мості завжди цвіли квіти.
Хотів, щоб всі люди були прості і щирі як діти.
Найбільше хотів, щоб міст не приніс нам страждання.
Вона його назвала - мрії міст, і сподівання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365121
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2012
автор: Степан Бойчук