Листа твого я кинула, як гріх, в вогонь.
У попелі вже слів тяжких не розберу.
Слова твої з моїх долонь,
Обпечені, сховались в серце, як в нору.
Тоді, либонь, весь сум зі скронь
Розплавиться, віддавши смуток простору.
А ще б спалити в серці не забутий біль,
Який вже не кричить, та ще він є, живий.
Прогриз дірки, як в шафі міль.
Згортається й згортається в пружний сувій.
Хотілося розбити лід,
Щоб з серця став росою вранці на траві.
В багаття покидала згадки. Тихі сни
Лишилися, обпечені жарким вогнем.
Згорілих слів нема вини.
З багаття попіл змиється рясним дощем.
Лиш стеляться гіркі дими,
І попелище заросте густим плющем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364928
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2012
автор: Ліоліна