Заростають життєві стежини,
Лиш до заходу вибитий шлях,
Та вертатись немає причини,
Поросли спориші по краях.
Десь за пагорбом в чистому полі,
Залишились могильні хрести,
Це збережений смуток у долі,
До кінця його маю нести.
Пам'ять теж свою має стежину,
Тут є різні ділянки життя,
І вона у людини єдина,
Проте часто буває злиття.
Тоді стелиться бита дорога,
Тільки спомин нагряне здаля,
Запече біля серця тривога,
Переглянеш життя із нуля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364692
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2012
автор: Віталій Назарук