* * *

Моя  богема.  Без  примарних  днів,  
Без  Алкоголії.  Її  туманних  снів.
Від  неї  трохи  я  тікаю.
Але  є  кава.  Йой…  Не  знаю
Чи  від  такого  мінусу  втечу.
Чиїсь  листки.  Свої  лише  товчу.
По  стінам.  Але  там  сусіди:
«Чи  божевільне?».  То  їхні  флюїди.
А  мні’  тільки  кави.  Трошки.
Почнеться  пияцтво.  Не  йди  до  ворожки!
І  то  богема.  Із  більшого  мале,
А  із  добрішого  –  блискуче  зле.
Еге  ж,  примарно?  Скажете  колись.
У  кожного  своя  богема.  «Зашибісь»…
У  кожного  своя…  Панове,  звісно!
Але  таку  і  кинути  не  пізно.
Та  не  втрачати  ж  потягу  блаженства,
Терпіти  надлишки  пекучого  буденства?
Як  хочте.  Мені  не  цікаво.
Щось  з  Вами  забалакався.
                                                         Зроблю  собі  кави…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364236
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.09.2012
автор: Вальдемар Феруменко