“Непотріб, сміття, знову непотріб. Навіщо витрачати час, гроші на недієву рекламу?!” Жінка повернулась думками до перебирання листів на робочому столі. Ранок наповнював кімнату, яку по всім її параметрам, можна було назвати стиглою. Вона видавалась досконалою, пропорційною, жодної зайвої дрібниці і навіть нерозібрані листи та людина за столом, додавали гармонійності, впевненості холодним стінам.
Ранковий гомін дітей на вулиці не давали зосередитись і жінка відпила вже холодного чаю. Зробивши гримасу, яка видала, що чай надто гіркий, вона відставила кружку подалі від себе і далі дивилась на листи. Один з них вона відкрила “Дорога Лілі! Ти знаєш, що наші відносини зайшли в глухий кут, і виходу з нього немає. Ти найчарівніша жінка, яку я колись зустрічав, ти втілення чоловічих мрій. Але робота ґвалтує тобі мозок...” - Пoкидьок... - слова жінки обірвав телефонний дзвінок і вона відкинувши лист в сторону здійняла слухавку:
- Так, слухаю!
- Міс Поланскі, Вас просить містер Гофман. - Жінка почувши знайомий голос секретарки звернула увагу, що та якась схвильована. Невже її, амбітну дівчинку з великим майбутнім, з такою силою, може збентежити якийсь редактор?! Пішов довгий гудок, і зрештою перервався.
- О, міс Лілі, вітаю Вас! - В телефонній слухавці прозвучав чоловічий бас.
- Так, я уважно налаштована вислухати. Що змусило Вас зателефонувати в такий час?
- В мене є справа, міс Лілі. Ви пам’ятаєте чоловіка, котрий лишився живий після авіакатастрофи, той що без ніг, ну напевно Ви пам’ятаєте. Мені потрібне з ним інтерв’ю.
- Я не інтерв'юер...
- Міс Поланскі, це потрібно зробити Вам. Адреса та телефон у Вашого секретаря. І Лілі, це не обговорюється.
«Як приємно розпочався день» - подумала жінка, згрібши всі листи у смітник.
***
…тобто Ви не боролись за своє життя?! Ви просто вижили! Це така «примха долі»?! – Жінка тримала записну книжку. Ручкою, щось постійно писала, дивлячись то на чоловіка, то на блокнот.
- Як Вас звуть?
- Поланскі. Я представлялась.
- Я про ім’я! – Чоловік зневажливо подивився на розгублену жінку.
- А, Ви про це. Моє ім’я Лілі – вона посміхнулась та злегка почервоніла. Їй стало ніяково через свою необачливість і щоб відігнати від себе цей стан, продовжила – Я ще хотіла запитати…
- Будь ласка, Лілі в мене сьогодні немає настрою. Ви не перша хто намагається щось вивідати в мене. Давайте завтра. Повірте, часу Вам вистачить. Бувайте Лілі Поланскі – грубо обірвавши жінку, чоловік занурився в свої думки, Лілі це помітила, важко сказала «До завтра» і вийшла з кімнати.
Вулицю охопила спека, так буває перед зливою, але небо не показувало на передвісника дощу. З асфальту піднімалась стовпи пилу після проїзду кожного автомобіля. Люди помітили, що вулиці міста не прибирались давно і не їздить машина котра б скроплювала палаючий асфальт.
Годинник показував 18.00, на стільки Лілі домовилась зустрітись зі своєю подругою. Через неможливість стояти на вулиці, жінка не дочекавшись подруги зайшла в кафе. Сівши за вільний столик, вона дістала з сумки сигарети та закурила. Офіціантка тим часом підійшла з кавою, але та заперечила і попросила чаю з молоком. Через п’ять хвилин замовлення було виконане і через стільки ж вона почула знайомий голос.
- Привіт Лі! – Жінка з ангельською посмішкою та великим животом, який здавалось вибухне. Так дитина всередині хотіла на волю та по майбутній мамі цього не можна було сказати. Вона була напрочуд жвава. Постійно у доброму гуморі і сяючими очима. Вагітність їй була до лиця. Це завжди підмічала Лілі, коли вони були разом, а та у свою чергу казала, що вагітність, робить жінку неймовірною.
- Привіт вам обом.
- Я не здаюсь надто великою, а то я відчуваю, що дитина ще підросла. Я народжу немовля в десять кілограм – вона весело засміялась і помітила, що з її подругою, щось не так – що з тобою, ти уособлення краси та грації?! Хто привів у такий стан мою дорогу дівчинку?! О-о-о, ні, невже?! – жінка бачила, як на обличчі Лілі простягається печальна усмішка – От, наволоч! Нічого, Лі, ми знайдемо тобі, щось пристойніше ніж, та проститутка ходяча!
- Я тебе прошу, не треба мені нічого. Пішов ну і нехай, не радує в моєму житті його присутність, взагалі чоловіча присутність. Я помітила, що уявні чоловіки набагато цікавіші. – Жінка знову посміхнулась, але вже більш радісно.
- Значить все. Ніяких чоловіків.
- Ти про що?! В тебе в животі майбутнє цієї ж статі. І він буде виховуватись тобою, він буде надто жіночний, якщо ти не знайдеш чоловіка.
- Я знаю. Мамочка піде на полювання, тільки дай я народжу! – Відбулась тривала пауза. - Ех, Лілі, насправді я все таки дочекаюсь коли його тато повернеться. Все ж, я хочу, щоб це сталось, як найшвидше.
- Коли він повернеться? Коли ти востаннє з ним говорила?
- Два тижні тому. Він повернеться і більше не стане нічого захищати, крім нас.
- О, Господи, як тобі потрібен чоловік. Сподіваюся, це станеться швидше, я про його приїзд.
- А в тебе, як справи?
- Інтерв’ю з якимось незрозумілим дідуганом. Вижив після авіакатастрофи. Жахливий старий. Він інвалід, в нього немає ніг до колін, це жахливо. І нахаба рідкісна. Але мені це потрібно зробити, це перша сторінка в недільному номері.
- Ну й все, візьмеш інтерв’ю і з кінцями.
***
- Добридень, містер Вайс! – Жінка зайшла в будинок і перед нею з’явився чоловік в інвалідному візку – Я прийшла, і сьогодні сподіваюсь в нас буде кращий результат ніж вчора.
- Сподівайтесь, хто ж Вам забороняє?!
В будинку було прохолодно і це заспокоювало стурбовану жінку. Вона знала, що це важка робота, хоча б через те, що цей от старий пережив, невідомо що. Скільки катастроф траплялось на його шляху. Кого він любив і кого ненавидів. Їй доведеться витягнути максимально більше інформації.
- Міс Поланскі, чому ви не одружені?
- Була. Чоловік попросив розлучення. Але не про мене зараз. Розкажіть свою історію, а я питань задавати не буду, хіба-що із цікавості власної. – Жінка посміхнулась і помітила, як чоловіку це сподобалось «Можливо таки дійсно сьогодні буде краще» проговорила про себе жінка.
- Вам багато, що відомо із різних видань, не так?!
- Я тільки знаю, що ви вижили після аварії. Все інше я хочу почути від Вас.
- Лілі, Ви цікавий журналіст і гарна жінка. Справа в тім, що нічого цікавого в моєму житті не сталось. Ніяких екстремальних подій, жодної фантастичної пригоди. Я простий мешканець цієї планети, цієї країни, але я знаю трохи більше від всіх інших. Доки я не втратив ноги, все було, як і у всіх. Кохана жінка, мрії про майбутнє. Я ніколи ні про кого не думав, окрім себе і це штовхало інколи в крайнощі, інколи я стояв на одному місці роками. До мене приходили маса журналюг. Я задавався питаннями, що їм розповідати. І розповідав. Але їх цікавило більше моя трагічна історія кохання, ніж історія про втрату ніг. Після одного я нормально жив, після іншого я не можу ходити. Як ви думаєте, де більша трагедія?!
Жінка слухала, а чоловік невтомно розповідав про свою кохану, про те, якою вона була і як йому доводилось боротись з собою, щоб та не гнівалась. Лілі помітила, що історія «кохання» таки більше цікавіша, хоча і менш трагічна ніж історія з «ногами».
- А що Вас тримало, коли Ви знали, що 99% не виживете в цій катастрофі?
- Ви Лілі! – Він посміхнувся побачивши здивування на обличчі своєї співрозмовниці – не дивуйтесь, саме Ви, і всі жінки цієї планети. Я знав, що якщо я виживу то завдячуватиму вам. Навіть, якщо моя любов принесла мені стільки горя, я радий і цьому. Чи були після цього в мене жінки? Були звісно і кожна з них, це неперевершене диво. Так-так саме, дивом я називаю вас… Вина?!
- Дякую, не відмовлюсь. – Жінка спостерігала, як вправно чоловік, якому так багато років і який не в змозі ходити, дістав пляшку старечого вина і налив в бокал.
- Цьому вині в тричі більше ніж мені і воно тільки краще. З людьми відбувається те ж саме. Молодість це гра, вона як шампанське. Алкоголь я люблю так само, як і жінок. – перервав тему, проковтнув напій і продовжив. – Знаєте, що тільки мене завжди гнітило?! Потрібно було ставати таким, як усі, щоб з мене не зробили злочинця. Потрібно було пристосовувати свій характер, якщо я мав справу з якоюсь спільнотою. Але і це я пережив. Дивлюсь у Ваші очі, і розумію, що Ви боретеся з цим світом і будете, ще довго оббивати ноги через це. Але я скажу Вам, не боріться, відійдіть від нього. Станьте осторонь і Ви побачите надзвичайні речі.
Жінка пила вино і слухала, як цей цинік, котрий вчора вигнав її, сьогодні відкривається. Стало вечоріти, вона увімкнула світло, чоловік долив ще вина.
- Увімкніть музику. Приємно, що у цьому світі, є ще музика. Вона робить моє життя прекраснішим. – Почала доноситись легка музика, яка чарувала собою. І Лілі помітила, що навіть музика у цьому домі, схожа на жінку. Що ця музика, ще більше жінка ніж вона сама. Чоловік дивився на постать, яка не сідала.
- Танцюй Лілі, танцюй…
***
- Це чудово, Лілі. Це просто чудово. Але назва, що з нею таке? Невже нічого кращого, ти - «мозок», не могла придумати? Завтра ми помістимо статтю, але скинь до вечора мені назву.
Жінка тримаючи в руках телефонну слухавку чула, як вихваляють її. Але це не вона. Це зовсім не вона. Це життя його, цього чоловіка, яким вона була так зачарована.
Ранок приніс з собою газету. Жінка довго вдивлялась в літери, які чорніли на папері та заголовок її роботи «Танцюй Лілі, танцюй»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364067
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2012
автор: Ваньоха Р.