Прощай, та звикай до розлуки...
Розірве світання струна -
Гітару візьмуть твої руки
і вкотре воскреснуть слова.
Слова, які я дарувала,
На щастя, що в спогадах є...
Ти ж знав – назавжди не буває
і все, що не вічне мине...
Прощай, заспівай наостанок –
Востаннє про це попрошу,
І в наш найтаємничіший ранок
Заплачу, поцілую, піду.
Прощай... Ти мені не пробачиш,
Але зрозумієш, приймеш...
Так треба – неможливо інакше...
Та ж знаєш, кохання без меж,
Але є обставини й люди,
Що кажуть - кохання нема...
Проте, воно є, воно всюди...
Та інколи в серці зима.
А в нас, в нас з тобою до скону
В душі поселилась весна,
Та мусимо розстатися ми за законом,
За правилами мирного життя.
Хоча відтепер більш не буде
ні миру в душі, ні життя...
Прощай, я тебе не забуду.
Забудь про свої почуття.
Живи, не рви струн, я благаю,
Хай з'явиться інша любов.
Хай пісня твоя не вмирає,
Не жди, я не вернуся знов. 03.08.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363624
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2012
автор: Яна Бім