Це – ти, в глибокому літі,
Десь на межі землі і Світу,
Піднявши обличчя угору,
Купаєшся в сонячнім світлі.
Це ти… Бо душа не в папері,
А в мені. Я була у тім небі.
А тепер – мов не я, а хтось інший
Випромінює віру у себе.
Я глядач. І я ловлю ці хвилі,
Й, як тоді, світ стає мені милий.
Ще не раз я зійду на ту гору,
Ще не раз я знов буду щаслива.
Час картинку цю в шафах загубить,
Але пам’ять моя не забуде,
Як любов до земного життя
Переповнює радістю груди.
20. 04. 2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362952
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.09.2012
автор: ХВіСт