Так, безперечно, я завжди знав:
Мій ангел прийде помирати до мене додому.
Приїде останнім вечірнім трамваєм,
Постукає в двері. Відчиню — він мовчки ввійде.
Сяде у крісло-качалку посеред кімнати,
Розпрямить крила і буде крізь небо мовчати.
На всіх мовах він уміє мовчати, у цій справі він поліглот.
Я стоятиму біля вікна, твердо киватиму:
"Так, авжеж, саме так все і є",
Думатиму, як же він уміє ТАК мовчати.
І тут ангел скаже: "Старий, зроби мені чаю".
А коли я повернуся з кухні, не буде нікого:
Пуста кімната, сірі стіни і крісло-качалка...
Тривожна вологість відчинених вікон
І дикі турботи розталого снігу...
Так, безперечно, я завжди знав:
Мій ангел прийде помирати до мене додому.
Просто СПРАВЖНЬОГО не буває багато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362755
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2012
автор: Ноїв Ковчег