вигадай мені заново велосипед
такий
із зеленими колесами
сама пофрбую
і буду на ньому їздити
бо такий буде лище у мене
поки я так думатиму
я розучилась любити дощ,
коли вперше проїхала по багнюці
колеса стали чорними
а думки фарфоровими
я нарвала квітів
і поклала квіти в думки
і квіти пахли, поки не випили воду
і пахли коли засохли
я навчилась мовчати,
коли вперше впала
мені подобалось кров на нозі
ти приносив бинти і відвертався
тоді я розучилась дивитись тобі в очі
якось ти прийшов додому п"яний
ти багато кричав
багато мовчав
ти викинув велосипед через вікно
тоді я мала б розучитись їздити
але
всеодно принесла велосипед додому наступного дня
я часто на нього дивилась
бо нього облазила фарба
бо він іржавів
і вростав у стіни
в стелю
в нас
коли він став схожий на трафарет,
ти запропонував його викинути
ти повіз його кудись наступного дня
я боялась, що ти не вернешся
я не могла піти тебе шукати
я давно не виходила з дому
але ти вернувся
бо тобі було нікуди більше йти
отак ми навчилось не говорити
мабуть
було добре
але кожного ранку
снідаючи з тобою
дивлячисьу чашку з кавою
я питала себе,
чи варто було вигадувати той велосипед....)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362190
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2012
автор: Аль Денте