ти ковзаєш по мені поглядом
що западає мені за комір недбало
і світиться втомлений місяць
дивиться рентгеном крізь наші поверхні
задумливо мовчить вбирає тривогу
час ущільнується
повітря розсипається
тіла зближаються
дихай так щоб не дихалось
слідкуй за потоком спокою
бо іскряться погляди крики
розколи ці гори навпіл
подрібни хліб черствий
і дай втопитись мені
у винному світлі
бо осінь приходить під пальці струмом
губами по шиї
розкушуєш вишні налиті стиглістю
мов ріки що набухають восени
обмиваючи береги своїми руками
і втомлено лягаєш на піднебіння землі
слухаєш дзюрчання слів піднебесся
я бачив як помирає дощ
я бачив як помирає літо
дівчинко воскресай у моїх рядках
ми уже зостались у післявчора
ми уже розминулись назавжди
а я сумую за нами
відстань живе у трамваях
що ходять поряд регулярно
по коліях
по венах тремтять вогнями
і у тіло осипаються попелом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360777
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2012
автор: Роман Штігер