Я змовчу, не скажу ані слова.
Хай ця осінь не вперше іде -
золота і напіввечорова
сумовиння несе...
Я казатиму десь із середини
ген глибоких колодязі́в,
що любов павутиною сплетена
як у сні.
Я не я в тротуарах буденності.
В вісімнадцять померти б за світ.
Вибачай, не в коронах шляхетності,
просто зникну як слід...
Я воскресну в ту осінь улюблену,
коли зтліють листові костри.
Стану поряд близька і розгублена...
А поряд - ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360642
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2012
автор: Ліна Біла