Мені вже час. Прийшла пора...
Вже стугонить із далеку земля,
Розряд електрики тріскоче,
У грудях здавлених лоскоче.
Вітер розгойдує міцні дроти,
Дорога кличе в рідний край, туди,
Де батьківська хата. Студеної води
Там начерпав у кухоль журавель.
Снується мрій зіжмаканих кудель.
У картоплинні метелики танцюють водевіль,
Підпадьомкають перепелята у травах звідусіль.
Голівками кивають соняшники на городі
Та гупають яблука червонощокі при нагоді.
В медовім вереску підберезників черінь,
В’ється стежина, сіється в небі безмежна синь.
Хвилюється горобина у пишній свитці,
Стиха ступає осінь за нею назирці.
Краде непомітно наші роки,
А погляд шукає запорошені сліди, твої сліди.
Я їх візьму з собою у дорогу,
Хай часточка тебе розвіює тривогу.
Щира усмішка цілує вуста,
Хай гуляє околицею зажура сама.
26.08.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2012
автор: Валентина Ланевич