Густим туманом розтопилась ніч
і гусне осінь у серпневім ранку...
Зійшла душа із шальок протиріч
і всілася на втишеному ґанку.
Загострені до відчаю чуття
настирливо бороли снів утому,
будили нерозумне маяття,
тривогу безпідставну незникому…
Чому ж вона сполохана така?
То ж тільки вкотре проминає літо.
То тільки сум біліший молока
у тім серпанку ранішнім розлитий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359810
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2012
автор: Адель Станіславська