Йому дорікали в чесності, небезстрашності,
Безглуздості ненав’язливих карм і правил...
Йому говорили: позбудься уже домашності,
Бо вмреш тут, у ліжку, обкладений фільмокавою.
Йому 25, він втомився ковтати з відчаю
Холодну і білу, що робить його недоумком...
Нічні пиятики ставали дедалі рідшими.
І врешті погасли на стадії «біль приховано»!
Байдуже чомусь, що самотність в обіймах стиснула:
Вона не відпустить, та йти уже, мабуть, нікуди.
Ця вічність в сльозах, що здавались доречно кислими
Вбирала слова, і ховала думки над «Ніконом...
Тут знову без шансів: в цих стінах безодня крилася -
Фортеця думок і в’язниця сумного фатуму.
Тут все надихає, та тільки б йому хотілося
Купити кота, чорно-білого і окатого.
Вчувати ледь-ледь вечорами холодно-свіжими...
Коли на плиті щось незвичне тихенько вариться,
Як тишу кімнатну солодко так пронизує
Глухе муркотіння ще сонного вже товариша...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358578
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2012
автор: Єва Лавінська