Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!
....................................
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -
В твій слід він кине сміх- погорду!
Ти зрікся мови рідної...
Дмитро Павличко
Вам українська мова заважає
У Києві, у Харкові, В Криму...
То бидло українську зневажає,
Її давно вже хоче бачити в труні.
Її давним-давно загнали в гетто,
Вагонами возили у Сибір,
В степу вбивали, мордували у Карпатах,
Гноїли в тюрмах, розпинали на позір.
Та рідна мова знову й знову оживала,
Чіплялася за скали, за ліси...
І від земельки сили набирала,
І сяяла, як мрія, нам віки.
В містечках озивалася несміло,
Та нею ще гордилося село,
Із ворогом на бій ставала сміло,
Поки до влади бидло не прийшло.
У міністерствах барани засіли,
Гарант - брехун і злодій у законі,
У владі і без честі, і без слави
Опричники керують, як на зоні.
Для чого ворогам вкраїнська мова?
Їм в голові лиш влада, гроші, гроші...
Готові Україну запродати
Особи ці: бандити, брехуни хороші.
Та мова вирветься живим протестом,
Вулкан кипить і скоро вже прорве,
Чорнобиль мовний стане для вас тестом,
Народ повстане - ворогів порве!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356922
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.08.2012
автор: Зеновій Винничук