ПАРОСТКИ ТЕРНУ

Повільно  горизонт  з'їдав  світанок,
А  місяць,  потускнівши,  знову  зник.
Твої  слова  залишу  на  сніданок,
Чи  скупо  занотую  у  словник.

Емоції  твої  чітким  відбитком
Залишать  на  душі  вагомий  слід.
Вгрузаю  в  них,  немов  в  пісок,  по  литки,
Тому  перенесу  їх  на  обід.

В  клубок  терпляче  я  змотаю  нитки,  -
То  нерви,  що  кладеш  мені  під  двері.
Зв'яжу  тобі  з  них  гарну  білу  свитку,
Та  краще  притримаю  до  вечері.

Глибоко  проросли  в  мені  насінням
Емоції,  слова  твої  і  нерви.
Полию  щедро  їх  своїм  терпінням,
Коханням  вдобрю  паростки  із  терну!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355873
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2012
автор: Олександр Обрій