Злітаєш до неба, розламуєш віття,
легені зриваєш у легкості духу,
тебе заповняє, як гелій, повітря,
ні звуку, ні тіні, ні слуху…
І так би летіти у бурі емоцій,
натхненно помчати у вири безмежжя…
якби ж тільки ви не бачили, очі,
що є і у вічності межі.
Спинитись несила, чи просто не хочеш,
бо скрізь, одягаючи образ «людини»,
ти плачеш, смієшся, зубами скрегочеш,
для гострих ножів підставляючи спину.
Здавалось безмежжя, той продих і воля,
свята оболонка спокою і щастя...
Куди ж ти летиш, коли із тобою,
ніхто не бажає прощаться?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354575
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.08.2012
автор: Danna Grey