Хто не знає Вітю, той, мабуть, сліпий чи глухий. Цей хлопчина гроза всієї школи, чи то пак грім і блискавка. Це не звичайний п’ятикласник, як всі інші. О, він завжди займає активну життєву позицію. Завжди активно спілкується з однокласниками, але не «В контакті» чи інших соціальних мережах, а стусанами чи не зовсім приємним слівцем. Вітя улюбленець учителів, усі його дуже поважають і тому завжди минають десятою дорогою коридорами школи. Квасоленко любить допомагати старшим, особливо бабі Шурі, прибиральниці, коли час від часу випадково переверне їй відро, а потім хтось не менш випадково послизнеться і впаде, витираючи штаньми брудну підлогу. Вітя не тільки бабі Шурі помічник, а й директору Миколі Петровичу, оскільки той постійно викликає його до себе у кабінет вирішувати якісь важливі питання. Цей хлопчина унікальний. Йому не цікаво грати у комп’ютерні стрілялки, він перший спортсмен школи і предмет обожнювання всіх дівчат, навіть подекуди старших. Але він, замість відповісти комусь із них взаємністю, любить їх полякати чи посмикати за коси.
Ось, наприклад, нещодавно була така ситуація, що в їдальні за обідом він підкинув своїм однокласницям на стіл велику ропуху і ті, звичайно, наробили ґвалту. Оленка та Маринка так верещали, так тікали, що заплуталися у власних спідницях і впали перед порогом їдальні і благали про пощаду і порятунок. Та що там дівчата. По школі ще довго ходила легенда, що навіть хтось із хлопців (не будемо казати хто, щоб не присоромити) ледве-ледве від страху штани не загубив. А жаба в той час мирно скакала по столу і вивчала чим обідали ще кілька хвилин тому школярі. Кілька разів квакнувши, вона, мабуть, висловила своє невдоволення про меню. Коли всі ледь врятували свої душі від грізної великої квакушки, Вітя спокійно підійшов до столу і забрав винуватицю цього галасу і помістив її у банку, яку поклав до ранця. Скарги знову посипалися на бідну голову хлопця. Він ніяк не міг зрозуміти чому до нього завжди ставляться так, ніби після школи він вступить не до інституту, а одразу в тюрму. Отже, ви тепер зрозуміли яка вихована, активна та чуйна людина наш Вітя, але навіть у його житті бувають проколи.
Ось, наприклад, такий. Одного сонячного ранку ніщо не віщувало біди. Вітя, як завжди, грався на перерві з друзями і раптом у коридорі почувся звук битого скла. Він вибіг щоб подивитися що сталося, але там уже нікого не було. В цей час на цей же звук прибіг червоний від люті, як буряк, Микола Петрович і, побачивши тут Квасоленка, одразу ж почав його сварити. Як Вітя тільки не доводив свою невинність, але нічого не допомагало, директор вимагав зараз же покликати до школи батьків. Хлопчик дуже засмутився і пішов про це розказати Тетяні Іванівні – медсестрі і за сумісництвом шкільний психолог. Це єдина людина у школі яка терпляче ставилася до витівок бунтівного п’ятикласника і розуміла його. Він постукав у двері її кабінету, але ніхто не відповів. Вітя зайшов і вирішив почекати і почав усе роздивлятися. Тут у його голові промайнула думка про самогубство. Він вирішив отруїтися і взяв першу баночку з таблетками і почав їсти їх, але одразу виплюнув, бо вони виявилися гіркі, а коли знайшов баночку з грізним написом «Аскорбінова кислота», то йому припали до душі кислі помаранчеві пігулки і він з’їв їх цілу жменю і був впевнений що кислота зробить свою роботу і він скоро помре і помститься директору за несправедливе обвинувачення. Коли Тетяна Іванівна зайшла в кабінет, то Вітя одразу почав плакати і кричати що він скоро помре. Жінка, звичайно, злякалася, але не розгубилася і спитала що сталося. Хлопчина зізнався що наївся кислоти з тієї-то баночки і тепер він нагло загине через безпідставне звинувачення директора за розбите у коридорі скло. Тетяна Іванівна, ясна річ, знала що від аскорбінової кислоти не помирають, але вирішила не розбивати одразу надій п’ятикласника про швидку смерть і сказала йому лягти на кушетку поки вона приведе сюди директора. Як психолог та вирішує попросити винуватця цієї трагікомедії підіграти, щоб провчити самого Квасоленка, який ледь не щодня причиняє всім шкоду. Ця ідея була підтримана. Микола Петрович прийшов до «смертного одра» Віті з похмурим обличчям як того і вимагав сценарій. Хлопець лежав блідий як вапно і важко дихав, йому вже не хотілося помирати, але ж він це робить в ім’я справедливості, скло ж не він розбив. Усе життя проминуло за хвилину перед його очима, але тут Тетяна Іванівна запропонувала покликати всіх вчителів щоб попрощатися з учнем їх школи. Педагогів, звичайно, попередили що з Вітею все добре. Коли весь колектив був у зборі, а з дверей і вікон підглядали за дійством всі цікаві зіваки, Микола Петрович вибачився перед Квасоленком за несправедливе звинувачення і попросив його перед смертю вибачитися перед всіма вчителями за свою поведінку. Вітя зі сльозами на очах просив пробачення у тих людей, які вірою і правдою прагнули довести його до розуму, техпрацівників, усіх знайомих за свої витівки і був би тепер ладен на все, щоб пожити ще хоча б день у цьому дружному колі. Коли все було сказано, Микола Петрович дзвінко розсміявся і ледве пояснив Квасоленку що той не помирає. Усі так сміялися, що ледь животи не понадривали. Вітя спочатку зрадів своєму чудодійному зціленню, але дуже образився на злий жарт і прожогом, прихопивши ранця вибіг зі школи, у котрий раз спотикаючись об Мурзіка, кота баби Шури, який любив спати біля порогу школи. Наш Квасоленко з того часу не дуже змінився, але шкодити став менше, виховний ефект, як то кажуть, на обличчя. Ось так школа провчила найстрашнішого її бешкетника.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354381
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2012
автор: Лілея Лозова