Чи місія моя завершена на цій землі,
Чи, може, ні?
Чи ще повинна гаяти я час
На згублені хвилини і роки?
У плині часу я була колись і десь,
Як є тепер.
Та де той слід?
І лиш світлини у альбомі гомонять,
Що я була, жила.
Та все в віках згубилося, розтерлося і розійшлося,
Як пил,
Як дим,
І як пісок – крізь пальці.
У дзеркало дивлюся – я? Не я? То хто?
Чи іншим дзеркало було
У двадцять моїх років?
Пройшла від того до цьогО я скільки кроків?
А розіб”ю – то згине моє щастя.
А є воно? І що воно таке – те щастя, це поняття ефемерне?
Не знаю.
Може, лиш забула?
А чи згубила, як старенький гаманець?
Дитина виросла,
І дім стоїть міцний,
І дерево росте, та ж цілий сад.
І що тепер? Саджати другий?
Чи йти додому – десь туди, серед зірок,
Де, певно, є мій дім.
Сьогодні щось кажу, сміюся й плачу,
В завтра – пустота, ніщо, лиш пам”ять
(І це втішає, та не надто).
Одна сльоза – невидима, незрима
(Бо сильній жінці плакати не гоже)
Бринить в душі,
Виблискуючи, як перлина
На океані дні, за хвилями, за часом,
За думками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351762
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.07.2012
автор: Ліоліна